03.02.2023

У Будинку кіно 2 лютого пройшла дискусія «Підсумки кінороку. Українські фільми у дзеркалі світових катаклізмів». Спільний захід Національної академії мистецтв України, Національної спілки кінематографістів України, Спілки кінокритиків України та Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського НАН України мав на меті проаналізувати тенденції становлення екранної культури та кіноіндустрії в Україні та світі.
Участь в акції взяли кінокритики, журналісти, продюсери, сценаристи, кінорежисери, оператори, кінопрокатники й кінодистриб’ютори, культурологи та політологи – власне всі, кому не байдужа доля української культури в усій множинності її самовиявів. Практика тематичних «посиденьок» у Будинку кіно, відновившись після довгих років призупинення з різних причин (карантинні обмеження, небезпеки воєнного часу тощо), привернула увагу молоді. 
До обговорення було запропоновано доволі розлогий перелік фільмів, зокрема створених в Україні упродовж 2021–2022 років. Модератори зустрічі – кінознавці Володимир Войтенко та Сергій Тримбач – запропонували сфокусувати увагу на таких проблемних питаннях, як «Війна цивілізацій у дзеркалі екрана», «Екранна культура й українська ідентичність», «Продюсерська система камо грядеши?», «Український фільм та українська кіноіндустрія», «Вітчизняна кінокритика: привід чи інституція?» Співмодератор заходу – науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики і етнології імені М. Рильського НАН України, член-кореспондент НАМ України Сергій Тримбач у вступному слові окреслив історію становлення кінокритичної думки, еволюцію кінокритики як соціокультурного інституту. 
Своє ставлення до методологічної основи дискусійних питань висловив і академік-секретар відділення кіномистецтва НАМ України, академік Сергій Маслобойщиков: «Мусимо зізнатися, що метод оцінки мистецтва і літератури – всього того, що сьогодні називають культурою (хоча «культура» це дуже широке поняття – від їжі до релігії), який у нас виховували за радянських часів, нажаль, є суто ідеологічним. Так, мабуть і ідеологія належить до культури як суспільний регулятор. Але мистецтво та ідеологія – дві абсолютно протилежні речі. Мистецтво народжує думку в самому собі – ідеологія вдає, що вже має думку і лише підшукує для неї докази». 

«На відміну від мистецтва, яке мислить складними багатомірними чуттєвими образами, ідеологія вживає лише знаки в ідентифікації «свій – чужий» розпалюючи пристрасті пропагандою», – вважає Сергій Маслобойщиков.
У колективній розмові взяли участь представники різних поколінь та професій. Зокрема, доктор мистецтвознавства Галина Погребняк, Денис Іванов, Людмила Новікова та Людмила Горделадзе мовили про необхідність формування глядацької спільноти та еволюційні перспективи вітчизняної кіноаудиторії, яка виборола собі право на автономну і незалежну позицію. 
Олена Гончарук наголошувала на вагомій ролі кіноархіву в становленні нових генерацій. З вуст продюсера Іллі Гладштейна звучали сумніви щодо найближчого майбутнього нашого кіно, яке втратило фінансову підтримку держави. Хоча Сергій Тримбач заперечив такий сумнів: «Кіноспільнота у жодному разі не має права приймати це як даність. Кіно, навіть за умов війни, мусить підтримуватись державою. Інакше варто ставити класичне запитання: за що воюємо? Коли не за культуру, за власну ідентичність, тоді за олігархів та захист олігархічної системи… А кіно наше мусить продовжувати пізнавати Україну та українців». 
Активність спікерів та присутніх у залі навели на думку про визначення теми наступної дискусії, яку передбачається провести в березні і присвятити обговоренню майбутнього вітчизняного кінематографа.