Виставковий зал Національної академії мистецтв України

Мета виставки "30 років присутності. Сучасні українські художники» — показати зріз знакових, змістовних українських художників. Це найповніша, найоб’єктивніша картина того, що відбувається в сучасному художньому полі. Кожен художник виставки представлений одним твором або проєктом, до якого додається критична інтерпретація, історія й деталі його створення.
Твори, показані на виставці, — зі значним провенансом (історією походження), відомі досвідченому глядачеві. Але є серед них і зовсім свіжі роботи. Куратори і організатори виставки доклали всіх зусиль, щоб загальна картина артсцени була представлена в усьому різноманітті і художнього темпераменту, і художніх технік. Зокрема, в добірку ввійшли твори таких митців, як Віктор Сидоренко, Анатолій Криволап, Ігор Гусев, Степан Рябченко й інших.

У добірці було представлено двадцять художників покоління "Нової хвилі" (Арсен Савадов, Ілля Чичкан, Василь Цаголов, Олександр Животков, Ігор Гусєв та інші): кілька вибраних робіт, коротка біографія і невеликий опис творчості кожного з них.
Попри велику кількість рейтингів вітчизняних художників у глянсових і бізнес-журналах, десять років тому це видання апріорі не передбачало порівняння. Через п’ять років книжку перевидали у двох томах. За результатами великої дослідницької роботи експерти додали в альбом імена 83 авторів.
"Сучасне мистецтво в Україні дуже змішане у своєму багатоголоссі, — пише мистецтвознавець і критик Олександр Соловйов. — Якщо на початку 1990-х на авансцену вийшли експресивні, барокові, чуттєві, проте аполітичні художники, то покоління, що сформувалося після 2004 року, вирізняється програмною політизованістю й стриманням почуттів. Однак в останній період одночасно визріває й інше мистецтво, яке знову віддає перевагу ідеї естетичної автономії, а не швидкому реагуванню на злобу дня. Якщо подивитися на загальну картину українського мистецтва за тридцять років незалежності з погляду розвитку різних видів, їхньої динаміки, трансформацій у часі, то вона не матиме однобічного вигляду з погляду впливу всіх цих елементів на головне — історію й особливості самого образу".
"Присутність тривалістю в три десятки років дає змогу говорити не лише про фіксацію поточного порядку денного, а й про те, як у режимі реального часу формується культурний архів — безцінна спадщина, призначена для її збереження та аналізу, а також для цілком заслуженої інтеграції у світовий, мистецький процес, — так розповідає про свій проєкт Ігор Абрамович. — Сформоване на зламі епох, у тому просторі пошуку людського діалогу між Сходом і Заходом, де воно досі існує на тлі соціальної та політичної турбулентності, сучасне мистецтво України не тільки потребує внутрішнього осмислення, а також є феноменом, вартим уваги міжнародної аудиторії".