Концепцію виставки влучно описала організаторка виставки Алла Маричевьска, артдиректорка галереї «АВС-арт»:
«Літера «О» – як знак кола й початок імені геніального римлянина. «О!» – як метафоричний образ вигуку подивування, зацікавлення, несподіваності, радості, захвату. Відтак «Коло Овідія» об’єднує довкола себе і поціновувачів поетичного образотворення, й образотворчої поезії. А той вид, який захоплено вбачаєш у синтезі мистецтв, розділених часом, проте об’єднаних простором, ні з чим не порівняти.
Вільна, не закута у певні схеми графіка Андрія Чебикіна нагадує 1950-ті роки: гру ліній у рисунках Анрі Матісса, пульсуючу енергію ліній Пабло Пікассо, котрі на початку століття знайшли нову мистецьку мову, де перо й лінія дозволяли виразити одномоментно, без повтору чи повернення, екзистенцію, адекватність жесту внутрішньому імпульсу. В цьому і спорідненість його творчості з високими зразками ХХ століття. Лаконізм і виразність образів досягається ощадливим вибором форм, якими мистець оперує: автор не вводить тон, а тільки лінію – видовжену, рвану, цятковану… У цій лінії бачимо пружну руку майстра, що має добру чуттєву пам’ять, тому композиції графічних аркушів привабливі магією емоційної цілісності. «Любощі» Овідія (Львів: Апріорі, 2021. 288 с.) стараннями Степана Давимуки, ініціатора й керівника цього видавничого проєкту, стали унікальним виданням. Талановитий переклад Андрія Содомори, майстерна графіка Андрія Чебикіна дають можливість нашому сучаснику насолодитися віртуозністю поезії, витонченим гумором, тонкою чуттєвістю й глибокою людяністю та скласти своє бачення й образне сприйняття Овідієвих творів у контексті сьогодення. Поет і художник крізь тисячоліття знайшли один одного. Шляхетна естетика жіночих ню мистця консонує з естетичними ідеалами поета. Легкість, віртуозність, грайливість лінії графіки вторять такій же поетичній стилістиці. Й обоє декларують справжню мистецьку свободу, котрою наснажена експозиція в галереї «АВС-арт».
Виставка працюватиме до 17 листопада
Час роботи: Вт-Сб 12:0018:00
Вхід вільний
Фото Сергія Комісарова