15.05.2025

Дійові особи розмислів: ‘архітектурна форма’, ‘книжкова форма’, ‘архітектоніка книжки про архітектуру’. Розмисли поєднують м’язи смислів і декоративний макіяж більшою мірою, ніж це можна спостерігати в сучасному архітектурознавчому друкарстві хоча б через те, що семантичний ореол нашого бібліофільського часу огортає таку книжку не надто міцно.
«Соціально архітектура і книжка — схожі засоби оповіді про довкілля; і архітектурна форма — “самвидав”, якщо інтимно прихована за високим парканом й обслужена швейцаром біля входу, і книжки — ансамбль, якщо пряниковим версалем розкидані на столі. Вони — однополюсні носії історії, заручники й вісники (часом і буревісники) особистої свободи. І якщо мовчать, то ніби гоголівський “літопис світу”, наче кіплінгівські котики — в один голос.
Книжку закривають, повертаючи зміст форзацеві й обкладинці. Від настирливої будівлі, обурюючись, тікають. Справді — за Дідро — погану картину можна сховати, погану статую розбити, але як обійтися з поганим фасадом? Можна на нього не зважати. Як і погану книжку — не читай, поганий фільм — не дивись.
У звичайної, багатотиражної книжки насамперед висихає клей на марлі, обкладинка відвалюється від текстового блоку, корінець вицвітає на сонці. Потім зазвичай потихеньку застаріває зміст. Тільки загальна форма, велич друкарського задуму довго зберігає — до останнього розпаду в тиглі макулатурника — живий образ непоганої, по суті, витівки».
Репродукції видань — переважно з колекції автора.
За загальною редакцією доктора мистецтвознавства, професора Катерини Станіславської

Переглянути