08.11.2023

Мета проєкту – виявити як українцям вдається триматися щодня та знаходити нові сили для продовження боротьби, адже Україна вже має свою надихаючу історію адаптації суспільства в умовах війни. 
 «Сьогодні важливо осмислити той досвід витривалості, який вже набуто в Україні на 11 рік війни та усвідомити, що саме робить нас сильнішими. Водночас, художні роботи представлені в проєкті не тільки пов’язані із головною темою, а і створюють простір для пошуку додаткових, ще не виявлених сенсів», – Андрій Сидоренко, куратор виставкового проєкту «Формула витривалості».
Кураторська концепція проєкту:  Вчасно реагувати на небезпеки людина вчиться практично з народження, але з війною це вміння доводиться вдосконалювати ретельніше, ніж у мирний час. Важливим в цьому контексті є приклад людей, які не тільки швидко відновлюються від стресових обставин, але і стають більш пристосованими до них у майбутньому.
Дослідники називають це феноменом резильєнтності, який сьогодні вивчають також в соціології та економіці. Резильєнтність проявляється у вмінні швидко адаптуватися до змін, знаходити нові підходи до вирішення проблем, зберігати оптимізм і віру в краще майбутнє навіть у екстремальних умовах. На рівні суспільства цей феномен спостерігається у здатності ефективно реагувати на зовнішні небезпеки, допомагати один одному долати наслідки соціальних та економічних потрясінь.Не буде перебільшенням сказати, що історія України є одним з найкращих джерел для дослідження цього феномену. Дві світові війни, Голодомор, репресії, Чорнобиль, революції, а тепер ще й понад 10 років війни – не так багато в світі країн, які вистояли після подібних випробувань. Проте українці не тільки не припинили боротьбу за свою незалежність, але і стають тепер набагато більш вмотивованими у ній.Тому до однієї з найважливіших складових української формули витривалості слід віднести історичну пам’ять. Саме вона допомагає поновлювати боротьбу навіть тоді, коли робити це стає значно важче. В цьому сенсі, з огляду на минуле, українці вивчили свого ворога історично та культурно значно краще, ніж він їх.
І росія вже не зможе самостійно надолужити втрачене, адже для цього потрібно було б щодня спростовувати сотні фейків, які створила її пропаганда. Починаючи від казок про те, що Ленін нібито вигадав Україну та завершуючи тим, що українську мову створила австрійська розвідка. Але тут насправді нічому дивуватися, адже російське суспільство наразі далеке навіть від того, щоб реалістично побачити свою сучасність, не те що минуле. Успадкована з радянських часів традиція звітувати про вигадані успіхи створила таку ситуацію, коли в росії вже бракує достовірної інформації для якихось реалістичних прогнозів. І не лише через пропаганду, а через те, що правда, як така, підриває основи російської державності. Водночас, цей світ, що ніби списаний з антиутопії Оруелла, став для українців предметом численних мемів та сатиричних постерів. 
Складно не помітити, що стихійне кепкування українців з сучасної росії в побуті та мас-медіа стало теж однією зі складових витривалості в Україні. Її підсилює ще той факт, що російським пропагандистам так і не вдалося створити бодай щось схоже за популярністю на своїх теренах. Критика України виходить у них прісною та нещирою. Натомість їм добре вдається показувати владний тон та незадоволений вигляд, які напевно чогось таки варті на їх внутрішньому медіа-ринку, адже в Україні така манера спілкування, незалежно від теми, сама по собі виглядає токсичною.  
Такий контраст між інфо-просторами промовисто говорить про глобальні культурні відмінності. Можливо в 1990-ті, коли українське суспільство ще в достатній мірі не відійшло від радянських часів, цей «брежнєвський дискурс» справляв якесь переконливе враження на частину аудиторії, але сьогодні, через десятки років подолання радянських патернів, ця забронзовіла «проза життя» виглядає якимсь несмачним нафталіновим кічем.   Які б не були часи, в українській ментальності є певна алергія на тиранію, тому прагнення до свободи від деспотів завжди знаходить відгук та широку підтримку суспільства незалежно від особистих інтересів. В цьому контексті резильєнтність – це одна з характеристик саме громадянського суспільства. Вона проявляється там, де люди не стануть чекати наказу «згори», щоб одразу реагувати на зовнішню загрозу або надзвичайну ситуацію. Доказом цього є життя українських міст та селищ. Часом воно нагадує довоєнне, але тільки фрагментами. Достатньо відвести погляд або проїхатися вбік, і десь поруч буде зруйнована будівля, спалені машини тощо. Але все одно, як би не було близько до фронту, українці намагаються відновлювати мирне життя там, де це можливо, навіть якщо все навколо нагадує про війну.На третій рік повномасштабної війни більшість цивільних вже знають алгоритм дій у разі небезпеки. І добре, що сирена тепер нагадує не лише про укриття, а і про потребу надсилати кошти для підтримки ЗСУ.

Спільна небезпека зробила українців ближчими один до одного. На фронті чи в тилу, спілкування людей, які разом долають життєві випробування, дає можливість кожному поглянути на себе зі сторони та віднайти в собі ресурси для відновлення сил після емоційного вигорання. 
Звісно, кожен має свій індивідуальний досвід витривалості в умовах війни та, водночас, обмін таким досвідом створює синергію, яка допомагає разом ставати сильніше.
Виставка у трьох інституціях – Центрі сучасного мистецтва М17, Інституті проблем сучасного мистецтва та Національній академії мистецтв України – є результатом Open Call, що тривав протягом двох місяців, і в якому взяли участь понад 450 художників. Першою відкрилася виставка в Інституті проблем сучасного мистецтва 25 жовтня. В ЦСМ М17 31 жовтня відбудеться друге відкриття в межах виставкового проєкту. Відкриття третьої частини проєкту відбудеться у НАМ України 14-го листопада. 
Відкриття виставкового проєкту відбудеться 14.11.2024, 18:00Національна академія мистецтв УкраїниКиїв, вулиця Бульварно-Кудрявська, 20Графік роботи: пн-пт 11:00-17:00Вхід вільний
Організатори: Центр сучасного мистецтва M17, Національна академія мистецтв України, Інститут проблем сучасного мистецтва
Партнер: Adamovskiy Foundation.Куратори: Андрій Сидоренко, Ірина ЯцикДиректорка ЦСМ М17: Наталія Шпитковська
Центр сучасного мистецтва М17 – культурна інституція, простір діалогу для фахових кіл, платформа для вивчення і дослідження історичних і сучасних культурних процесів. Разом з українськими та міжнародними експертами, ЦСМ М17 прагне навчати і надихати українське суспільство, через виставки, різноманітні мистецькі та освітні практики сприяти його позитивній трансформації. ЦСМ підтримує художні експерименти, колаборації та міжнародні обміни для експертів і митців різних напрямів для інтеграції українського мистецтва до світового контексту.
Національна академія мистецтв України (НАМ України) – самоврядна наукова установа, яка сприяє збереженню та продовженню традицій в галузі мистецтва, мистецтвознавства та культурології, а також підтримці мистецької освіти та наукової спільноти України. Під керівництвом НАМ України функціонують освітні та дослідницькі інституції. 
Інститут проблем сучасного мистецтва НАМ України (ІПСМ НАМ України) – єдина науково-дослідна установа в Україні, що здійснює фундаментальні наукові дослідження у галузі всіх видів сучасного мистецтва, практичні і пошукові студії, спрямовані на розвиток професійного сучасного мистецтва й архітектури, впровадження нових мистецьких технологій і практик, розвиток національної культури, підготовку та видання монографій і збірників наукових праць із магістральних напрямів наукової діяльності Інституту.
Фонд Adamovskiy Foundation – неприбуткова організація, заснована бізнесменом Андрієм Адамовським у 2018 році. Діяльність фонду спрямована на збереження та вивчення культурної спадщини України та країн Східної Європи. Місія Фонду – популяризація культури та мистецтва як запоруки сталого і цивілізованого розвитку суспільства. Фонд бере активну участь в організації та підтримці виставкових проєктів, видавничих ініціатив, освітніх та дискусійних платформ, міжнародних форумів та експертних сесій.