13.11.2023

"Згадую свої перші відвідини Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК), після його відкриття в 2018 році. Тоді підсвідомо виникала думка (яка, не буду скривати, межувала з певною заздрістю) – чому все це відбувається в Луцьку, чому такого рівня експозицій сучасного мистецтва немає в незмірно «амбітніших» Львові чи Києві?
Побачивши музей у травні 2023 року, я був щиро здивований розмахом перемін, які тут наступили, починаючи від під’їзду до основної будівлі, поруч з великою галявиною дерев’яних скульптур, наявності готелю та хостелу для відвідувачів, і завершуючи двома поверхами нової експозиції. Було відчуття безперервного планомірного процесу – МСУМК, немов живий організм, розростається і міцніє, освоює нові площі, сміливі помисли та ідеї, акумулює авангардну творчість художників різних поколінь та мистецьких центрів України. А найбільше вразили амбітні мрії творців цієї унікальної установи – досягти рівня українського Центру Жоржа Помпіду. Можу стверджувати, що досягнення цієї мети не таке вже й ілюзорне, зважаючи на нинішні темпи розвитку цієї установи.
Масштабність задумів МСУМК підтвердив проект «Космогонія», який претендує відразу на два світових рекорди – найбільша картина на полотні і найтриваліший перформанс (художник Петро Антип, куратор проекту – фундатор музею Віктор Корсак). Поліхромна композиція площею 2 тисячі квадратних має бути створена впродовж 18 місяців.  

Проєкт «Космогонія» в музеї сучасного українського мистецтва Корсаків

Нагадаємо, що урочисте відкриття проекту відбулося 12 листопада 2022 року під музику видатного композитора І. Стравінського. Малярство довжиною 200 метрів буде складатися з дев’яти частин, що плавно переходять одна в одну: від народження (вибуху), створення світу, природи, людини, релігій, суспільства, культури, ноосфери – до майбутнього. Не побачивши цього твору, я сприймав ідею його створення з певною долею скептицизму. Насправді ж, масштабність задуму вражає, навіває асоціації з творами найвідоміших у світі «монументалістів», а найголовніше – породжує віру в те, що будь-яку, навіть найнеймовірнішу фантазію можна втілити при оптимальному поєднанні бажання і відповідних ресурсів.
Крім проекту «Космогонія» чимало позитивних емоції викликав арт-форум «Космогонія в мистецтві» і панельна дискусія, які відбулися 5 травня 2023 р. Серед спікерів виділю відомого знавця модерного мистецтва Богдана Мисюгу, письменницю і культурологиню Громовицю Бердник (доньку знаного дисидента Олеся Бердника), сценариста та режисера мультиплікації «Мавка» та фільму «Захар Беркут» Ярослава Войцешека. Особливе зацікавлення викликав виступ засновника МСУМК Віктора Корсака на тему наростаючої присутності в мистецтві штучного інтелекту. 

Український абстракціонізм: танець неокортексу

Експозиція проєкту «Український абстракціонізм: танець неокортексу»

Наступний мій візит до МСУМК підтвердив його лідерські позиції в царині досліджень сучасного мистецтва. Новий показаний тут проект було названо «Український абстракціонізм: танець неокортексу» (офіційне відкриття відбулося 28 червня 2023 року). Автор задуму і творець проекту Віктор Корсак був, як завжди, нестримно оригінальним. Читаючи титульну назву, мені, на перший погляд, здалося, що сталася помилка, що має бути не «неокортекс», а «неоконтекст». Пошук в Google дав пояснення – «cerebral cortex» у перекладі означає «кору головного мозку», тобто зовнішній шар, який фактично визначає відомий нам вигляд нашого «розумового апарату». Тоді «танець неокортексу» набув конкретного значення. З «коментів», які його супроводжують, довідуємося, що проект є «…дослідженням відносин між високими та інстинктивними рівнями людського свідомого та підсвідомого через призму абстрактного мистецтва... виставка прагне показати, як абстрактне мистецтво може трансформувати людський мозок, викликаючи нові та непередбачувані асоціації, почуття та ідеї».
Унікальна експозиція представляла понад 40 відомих (чи менш відомих широкому загалу) українських художників, твори яких є власністю Музею. Вона «…слугує мостом, що сполучає різні регіони України через єдину мову абстракції», своєрідним дослідженням «…як абстрактне мистецтво може виражати, об'єднати та відображати різні культури, переживання та погляди, які роблять нашу країну неперевершено різноманітною». Проект скерований на співпрацю з глядачем, на розширення його поля знань про сучасне мистецтво: «Занурившись у представлені твори, відвідувачі мають змогу стати свідками та учасниками того, як абстрактні форми, кольори та композиції, відтворені на полотнах, не лише викликають емоційну реакцію, а й стимулюють критичне мислення, аналіз та інтерпретацію».
Варто зауважити, що виставка «Український абстракціонізм: танець неокортексу» детально структурована, включає декілька складових, кожна з яких має короткий текстовий супровід-пояснення. Проект у лаконічній формі демонструє увесь історичний зріз розвитку абстрактного мистецтва – «від ліричного абстракціонізму до мінімалізму та медитативного живопису, від оп-арту до абстрактного експресіонізму та живопису кольорового поля, від супрематизму до ташизму та орфізму», а також спонукає до усвідомленої їх проекції на творчість українських митців. Саме це дає підстави відзначити особливо цінний для нашої творчої молоді навчально-методичний аспект обширного, системно викладеного фактологічного матеріалу. 
Відвідувачам надають можливість отримати певні тлумачення мистецьких явищ, усвідомити, наприклад, що в основі давніх форм геометричного абстракціонізму «лежить глибока віра в можливість створення універсальної мови, що об'єднує людей, незалежно від їхнього культурного і соціального походження», що абстрактний експресіонізм є «відображення поствоєнного суспільства, яке переживає травму та дезілюзію, намагається знайти сенс у світі, що кардинально змінився» і стає «формою протесту, виразом опору, засобом критики суспільства».

Виставкова зала музею сучасного українського мистецтва Корсаків

Найголовніше значення проекту «Український абстракціонізм: танець неокортексу» в тому, що він переконливо доказує, що абстракціонізм не був чужим явищем для українського мистецтва. Ідеологи соцреалізму, зважаючи на їх «інтелектуальний рівень», навіть не змогли це «відчуження» належним чином аргументувати, вони воліли просто не згадувати про те, що не могли пояснити, про те, що було їхньою головною антитезою і «найлютішим» опонентом.
Дозволю собі тут вкотре згадати слова відомого українського мистецтвознавця Богдана Гориня. У невеликому виданні «Опанас Заливаха: вибір шляху» (Київ, 1995) він цілком справедливо відзначає, що абстракціонізм був «...настільки очевидним загниванням буржуазної культури, що про нього не варто було навіть згадувати – це поняття не ввійшло ні в тогочасні словники, ні в енциклопедії... ніхто у той час ще не оперував цим терміном, він був надто далеким, надто високим щаблем естетичної драбини, із нижніх щаблів його навіть не було видно».

Проєкт «Привиди полів» у музеї Корсаків

Виставка Олександри і Владислава Кришовських у музеї Корсаків

Паралельно з проектом «Український абстракціонізм: танець неокортексу» в МСУМКП відбувалася низка цікавих виставок. Серед «новинок», які зазвичай супроводжують діяльність Музею, вразив показ творів Олександри і Владислава Кришовських. У «коментах» до їхнього мистецького проекту, названого «Привидами полів», окреслено спосіб його сприйняття – зазначається, що він присвячений «повільному та звивистому шляху розуму крізь долини з примарами свідомості, хащі спогадів, зарості переконань». На експозиції було представлене малярство Владислава і тривимірна пластика Олександри, які органічно доповнювали одне одного, розвивали спільну ідею, яка в особливий асоціативний спосіб відображала трагічну тему війни.

При спогляданні праць художників виникав однак найцікавіший «провокативний» момент: використання терміну «художники» в цьому випадку здавалось би можна було вважати дискусійним, бо автори представлених творів не отримали спеціальної мистецької освіти. Разом з тим, сам факт їхньої приналежності до когорти творців не викликав сумніву. Доробок Олександри і Владислава яскраво засвідчував, що прагнення до творчості, до виразу власної креативної думки не обов'язково мусить розвиватися в «оболонці» традиційної мистецької освіти.

Приваблювало те, що подружжя Кришовських не намагалися імітувати, не старалися бути «вченими» художниками, а свідомо дотримувалися образної мови наївного мистецтва. Саме це давало їм широкий, нічим не регламентований діапазон емоційно-образних можливостей – від наївно-дитячої безтурботності до драматично-трагічних переживань дорослих представників суспільства, скаліченого війною. І саме це, скажемо відверто, створювало очевидні проблеми для теоретиків-мистецтвознавців, які змушені (хоч може й підсвідомо) визнавати, що творчість Олександри і Владислава в певних моментах сприймається свіжіше та цікавіше, ніж творчість багатьох «вчених» митців.

Феномен музею Корсаків у Луцьку

Роботи в музеї сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку

Здавалось би, прогресивніcть МСУМК і його сподвижницька діяльність заслуговують всіляких похвал і є гідними наслідування. Однак, як виявляється, існує інша "сторона медалі". Дивують насамперед, певні заздрощі, ігнорування, відверте відмежування, які оточують Музей, в тому числі й з боку місцевої Спілки художників. Здається, що все ще існуючі рудименти «найпередовішого творчого методу» намагаються будь-що зупинити інформацію про природний розвиток мистецтва, зберегти засади радянської «консерви», з яких відверто глузує сучасна творча молодь.

Факти несприйняття "луцького феномену" спонукають до виявлення низки важливих проблем, пов'язаних з тривалою ізоляцією нашого мистецького середовища від навколишнього світу. Здавалось би, після понад 30 років державної незалежності, ми мали б про ці проблеми давно забути. Однак цього не сталося. Головна причина криється в тому, що на тлі бурхливих суспільно-політичних перемін та актуальних процесів становлення економіки на питання національної культури звертали надто мало уваги, не розуміючи, що саме вона є основою всього. Шкода, та лише трагічні події сьогодення «приводять нас до тями».

Нині, на тлі військової агресії, ми отримуємо унікальну нагоду «поставити все на свої місця», остаточно позбутися не лише згаданих вище рудиментів тоталітарного мистецтва у вигляді соцреалізму, але й значно глибше – наслідків вікових злодіянь, безсоромного грабіжництва «старшого брата». Цілком очевидно, що в результаті майбутньої перемоги ключовим поняттям має стати глобальна «деколонізація» української культури. Важливе місце в цих процесах повинно зайняти правдиве висвітлення подій суперечливого ХХ століття.

Виставкова зала музею сучасного українського мистецтва Корсаків

Можемо стверджувати, що процеси «деколонізації» українського модерного мистецтва розпочалася відразу ж після отримання державної незалежності. В 1990-х – на початку 2000-х років в європейських містах і за океаном було представлено чимало виставок українського авангарду: “Українська Авангарда” – у Музеї сучасних мистецтв у Загребі (1990 – 1991), “Spirit of the Ukraine” – у Художній галереї у Вінніпегу (1991 – 1992), “Avantgarde & Ukraine” – на Villa Stuck у Мюнхені (1993), “Феномен українського авангарду 1910 – 1935 років” – у Художній галереї в Вінніпегу (2001 – 2002), “Verso lo spazio luce” – на Віллі Калдоньо у Вінченці (2004). 
Проте справжній переворот у сприйнятті українського авангарду спричинили вернісажі в Чикаго та Нью-Йорку, організовані впродовж 2006 – 2007 років. Проект “Перехрестя: український модернізм 1910 – 1930 рр.” (“Crossroads: Ukrainian Modernism 1910th – 1930th”) був ініційований мистецтвознавцем, колекціонером і публіцистом, представником давнього княжого роду, що проживав у Лондоні, М. Лобановим-Ростовським. Реалізація проекту відбулася за безпосередньої участі Національного художнього музею України (директор А. Мельник) і відомого українського фахівця в ділянці модерного мистецтва – Д. Горбачова. Показу колекції у Нью-Йорку (квітень 2007 р.) передувала наукова конференція “Український модернізм у контексті 1910 – 1930 рр.”, проведена Українським дослідним інститутом Гарвардського університету. Напередодні показу виставки був виданий багато ілюстрований альбом “Український модернізм 1910 – 1930” (Київ: ТОВ «Новий друк», 2006. – 288 с.). У своїй статті автор ідеї проекту М. Лобанов-Ростовський констатував, що виставка «демонструє глядачам і спеціалістам США талант і самобутність українських авангардистів і допоможе зрозуміти, що вони не росіяни, а українці, чого в Штатах майже не відокремлюють, не знають...».
Після зміни влади в Україні в 2010 році, замість того, щоб результати згаданого проекту ввійшли до шкільних програм та підручників для вищих навчальних закладів, було прикладено чимало зусиль щоб про нього забули. Таку актуальну для нас інформацію намагалися «затирати» та нівелювати. Повернення до попереднього задуму стала масштабна виставка «В епіцентрі бурі: український модернізм, 1900-1930», яка відрилася в листопаді 2022 року в Національному музеї Тіссена-Борнеміси в Мадриді. На тлі розв'язаної Росією війни вона отримала не лише цілком інше емоційне забарвлення, але й новий спосіб сприйняття західним глядачем. Стало очевидним, що українське модерне мистецтво не лише розвивалося в загальному руслі актуальних світових тенденцій, але й чимало наших художників займали в ньому провідні позиції. 
На тлі сказаного констатуємо безперечний факт. Ми йдемо в Європу, в цивілізований світ, прагнемо всіма способами відмежуватися від «дикого сусіда». Насаджування соцреалізму завжди було частиною агресивної політики Росії (так званого «старшого брата»). Від його шкідливих рудиментів маємо позбутися раз і назавжди. Цьому процесові сприяє діяльність таких установ, як Музей сучасного українського мистецтва Корсаків у Луцьку. Переконаний, що до нього сьогодні мають бути прокладені постійно діючі маршрути для викладачів і студентів мистецьких навчальних закладів України. Адже, щоб отримати сучасну актуальну інформацію, до Луцька значно ближче ніж до Венеційського бієнале чи «Документи» в Каселі… 
Орест Голубець